28 лютого Україна, разом із Європейськими державами та усім світом, відзначатиме Міжнародний день рідкісних (орфанних) захворювань

Рідкісними, або орфанними, називаються захворювання, які зустрічаються не частіше, ніж 1 випадок на 2000.

Більшість з них — генетичні та невиліковні. З часом ці хвороби прогресують, впливають на якість життя і ставлять його під загрозу. 

Виробництво препаратів для лікування рідкісних захворювань є дуже складним і коштовним.

В Україні затверджено Перелік рідкісних (орфанних) захворювань, який нараховує 256 нозологій. Фінансування коштом державного бюджету отримують 16 нозологій (загальна кількість пацієнтів – 4603 особи). Більшість з пацієнтів, які потребують лікування, не отримують його взагалі.

 🐦350 мільйонів людей у всьому світі страждають від рідкісних захворювань

 🐦1людина  з 20 має рідкісне захворювання

 🐦80% рідкісних захворювань мають генетичне походження і тому присутні протягом усього життя людини, навіть якщо симптоми проявляються не відразу.

 🐦Для діагностики рідкісного захворювання може знадобитися 2-5 років

 🐦Багато рідкісні захворювання мають неспецифічні симптоми, такі як біль, слабкість і запаморочення, що може ускладнити їх діагностику.

 🐦Рідкісні захворювання важко діагностувати, тому що вони незвичайні. Ваш лікар, можливо, ніколи не стикався з подібним випадком і може навіть не усвідомлювати, що існує конкретне захворювання.

 🐦Пацієнти з рідкісними захворюваннями відвідують в середньому більш семи лікарів, для того щоб визначити діагноз.

 🐦50% людей, уражених рідкісними захворюваннями, - діти.

 🐦30% дітей з рідкісним захворюванням не доживуть до свого 5-річчя

 🐦Рідкісні захворювання є причиною 35% смертей в перший рік життя.

 🐦Тільки 5 відсотків рідкісних захворювань мають можливість лікування.

 🐦Якби всі люди з рідкісними захворюваннями жили в одній країні, це була б третя за чисельністю населення країна в світі.

 🐦Рідкісні захворювання вражають більше людей, ніж СНІД і рак.

До дня обізнаності про орфанні захворювання в Україні проводиться флешмоб, до якого долучаються і заклади дошкільної освіти. Щоб показати свою унікальність і готовність до боротьби за життя, пацієнти та їх родини розфарбовують долоні різними фарбами (на європейський манер, де теж є така традиція #rarediseaseday), роблять фото та розміщають їх у соціальних мережах, заявляючи та нагадуючи про себе державі та світу. 

Приєднуйтесь з своїми колегами та дітками до флешмобу!!!!!

Хештеги такого флешмобу в Україні:

#я_підтримую_орфанних 

#орфаннісиниці

#орфаннізахворюванняУкраїни

#деньрідкісниххворих

#rarediseaseday2023

Благодійний Фонд "Сестри Даліли"

Підсумки І етапу Всеукраїнського конкурсу авторських програм практичних психологів і соціальних педагогів «Нові технології у новій школі» у номінації «Профілактичні програми»

У м. Тернополі підбили підсумки міського етапу Всеукраїнського конкурсу авторських програм практичних психологів і соціальних педагогів «Нові технології у новій школі» у номінації «Профілактичні програми», який проводився з метою виявлення та поширення кращого досвіду, оптимізації інноваційної діяльності працівників психологічної служби, підвищення професійної компетентності, якості програм, реалізації творчого потенціалу, престижності професії практичних психологів та соціальних педагогів.

Завдання конкурсу:

• створення освітнього простору, який об’єднує працівників психологічної служби для акумуляції сучасних інноваційних педагогічних технологій, обміну досвідом;
• пошук та підтримка творчих працівників психологічної служби, сприяння впровадженню їх методичних інновацій;
• удосконалення фахової майстерності, стимулювання творчого самовдосконалення;
• узагальнення досвіду практичних психологів та соціальних педагогів закладів освіти щодо розробки та реалізації авторських програм; оновлення та поповнення інформаційної бази професійного інструментарію фахівців психологічної служби у системі освіти України.

На конкурс було подано авторські програми з різних напрямів профілактичної роботи. Їх аналіз свідчить про творчий підхід учасників до організації роботи з дітьми, актуальність тем, різноманітність вибору форм, методів, напрямів роботи, партнерство та співробітництво у досягненні результатів.

За рішенням журі конкурсу:

• 1 місце – «Програма профілактики насилля та конфліктів в учнівському колективі «Місія «Класний клас» (Гусак Алла Василівна, практичний психолог ТЗОШ І-ІІІ ст. № 14 ім. Б. Лепкого);
• 2 місце – Профілактична програма соціально-комунікативних занять з елементами тренінгу «Згуртуймо наш клас!» (Гавришко Ірина Олександрівна, практичний психолог ТЗОШ І-ІІІ ст. № 14 ім. Б. Лепкого);
• 3 місце – Профілактична програма стабілізації психоемоційного стану молодших школярів під час війни «Зцілююче мистецтво» (Космина Наталія Василівна, практичний психолог Тернопільського ліцею № 21 – спеціалізованої мистецької школи імені Ігоря Герети).

Усі переможці міського етапу конкурсу будуть нагороджені грамотами управління освіти і науки Тернопільської міської ради та грошовими преміями відповідно до Програми розвитку освіти Тернополя та Положення про преміювання учнів та педагогічних працівників.

Вітаємо переможців і зичимо їм перемоги на наступних етапах конкурсу!!!

 10 ЛЮТОГО - ДЕНЬ ПАРАСОЛЬКИ 

Відомо, що пристрій для захисту від сонця використовувався в Китаї в 21 р. н. е., який згодом поширився від Північної Африки до тихоокеанського узбережжя Азії. Парасолька була атрибутом розкоші і влади та вказувала на високий статус власника. У ХVІІ ст. цей винахід потрапляє до Європи. До речі, королева Марія-Антуанетта мала першу ексклюзивну парасольку, виготовлену з китового вуса, яка важила півтора кілограми.

Слово «парасоля» походить із французького «parasol» – «сонячна парасоля». До речі, тоді розрізняли прилади: що захищає від сонячного світла, називали "парасоль", від дощу — "параплюї".

Цікаво, що вже в середньовіччі європейські чоловіки повністю відмовилися від використання парасольок, і навіть найсильніші дощі не могли змусити їх скористатися аксесуаром. Причиною було те, що стильні парасольки були визнані тільки жіночої деталлю гардероба. Тільки  у 1750 р. англієць Джонас Хенвей першим використав жіночу парасолю, як захист від дощу, змінивши мереживо на водонепроникну тканину. Змінювалися мода і світ, але конструкція парасолі майже не змінилася… І Якщо ви думаєте, що парасоля взимку недоречна, подумайте, як вона вас захищає від липкого і мокрого снігу, гарна ідея, неправда? 

Парасолю можна чикористовувати як терапевтичний засіб, якщо намолюівти парасолю, яка захищатиме вас від негативних емоцій..

 ПРО_НЕЗАВЕРШЕНІ_СПРАВИ

Як менше працювати і більше встигати?
Як не розтягнути список справ на весь день?
Як встигнути зробити все задумане?
Як залишити час на себе та сім'ю?

Всі ми такі, що любимо залишити неприємно/велику/трудовитратну справу на потім.

Так і відкладаємо, поки терміни горіти не починають.

А ще ми всі постійно відволікаємось: з колегами побалакати, на смс відповісти, в інтернеті посидіти...

Все це з'їдає наш час, і доводиться жертвувати відпочинком, щоб доробити роботу.

👉Спробуйте використовувати ефект Зейгарнік!

У цьому нам допоможе наш мозок.

Є в нього така здатність – постійно нагадувати про незроблене. І тут все просто.

Треба розпочати це виконувати.

Наприклад,  відкрити Word, якщо потрібно написати статтю, почати витирати пил, якщо чекає на прибирання і так далі.

У 99% випадків справи будуть дороблені.

Ефект Зейгарнік - психологічний ефект, котрий полягає у тому, що людина краще запам'ятовує матеріал, що стосується незавершених справ, ніж тих, що вже добігли кінця.

Ефект Зейгарнік -  не просто чергова «вигадка» людського мозку. Це ще й інструмент, який дозволяє утримувати у фокусі пріоритети.

Якщо навчитися користуватися ним, він може допомогти впоратися з прокрастинацією, підвищити ефективність навчання, збільшити особисту продуктивність і ментальне здоров'я.

Тим, хто схильний відкладати справи в довгий ящик, необхідно змусити себе приступити до завдання, щоб когнітивне напруження, що виникло, підштовхнуло надалі завершити розпочате.

Схожий прийом використовують у рекламних роликах та серіалах.

До перерваної на найцікавішому місці серії глядачі повернуться з більшою ймовірністю, ніж якщо сюжет буде зрозумілим і завершеним.

❗️Для збереження працездатності використовуйте правило 90 хвилин.

50 років тому нейрофізіолог Натаніел Клейтман виявив, що наше тіло переходить від піку активності до спаду кожні 90 хвилин протягом усього дня.

Цей феномен також відомий як ультрадіанний ритм.

Простіше кажучи, ми можемо бути продуктивними лише протягом 90 хвилин.

Потім необхідно змінити діяльність чи зробити перерву.

Так за день, працюючи 4,5 години, ви встигатимете стільки ж, скільки і за 8 годин.

❗️ Розставляйте справи за пріоритетом і спочатку виконуйте найважливіші.

Якщо справа здається надто складною, розбийте її на частини.

І переходьте до правила № 1 – почніть робити!

 НЕЗДАТНІСТЬ БРАТИ ПІДТРИМКУ ІНШИХ - ЦЕ РЕАКЦІЯ НА ТРАВМУ

Нездатність брати підтримку інших - це реакція на травму.

Ви кажете: «Мені ніхто не потрібен, я все зроблю сам(ма)» - це ваша тактика виживання. І це потрібно вам, щоб захистити своє серце від знущань, нехтування, зради та розчарування від тих, хто не зміг чи не схотів бути поруч з вами.

Щоб захистити себе від батька, якого не було, бо він зробив вибір вас покинути, або батька, якого ніколи не було вдома, через те, що він працював на трьох роботах, щоб прогодувати та одягнути вас.

Щоб захистити себе від коханих, які пропонували сексуальну близькість, але ніколи не пропонували безпечного прихистку для вашого серця.

Щоб захистити себе від друзів та сім'і‌, які ЗАВЖДИ брали у вас більше, ніж віддавали. 

Щоб захистити себе від усіх тих ситуаціи‌, коли вам говорили : «Ми з тобою» або «Я тебе розумію», а потім - відверталися і залишали вас на руі‌нах збирати шматки того, що ще змогло вціліти.

Щоб захистити себе від усієі‌ брехні і всіх зрад.

З усього цього досвіду ви дізналися, про те, як не просто довіряти людям. Або, що можна довіряти лише до певного моменту.  Ви дізнались, що якщо не покладатись на когось занадто сильно, тоді не доведеться и‌ розчаровуватись.

Можливо, вас навіть навмисно навчали ціи‌ стратегіі‌ виживання покоління ваших предків, які постраждали і не хотіли такоі‌ долі для вас.

Абсолютна незалежність - це запобіжнии‌ страи‌к проти печалі.

Так от, ви нікому не довіряєте.
І ви теж не довіряєте собі, обираючи людеи‌.
Довіряти - це сподіватися, довіряти - це бути вразливим.

′′Ніколи знову," така колись була дана обітниця.

Але як би ви з гордістю не демонстрували свою незалежність (і вам навіть може здаватися, що бути повністю незалежним - це те, ким ви хотіли бути завжди), насправді, це ваше поранене, налякане серце ховається за високою оборонною кам‘яною стіною.

Ідеально. Нічого всередину не потрапляє. Ніякий біль не потрапить. Але и‌ жодна любов також не прои‌де.

Фортеці та броня потрібні для тих, хто на віи‌ні, або хто вірить, що наближається битва.
Це реакція на травму.

Хороша новина - травма, яку визнали - це травма, яку можна вилікувати.

Адже,
Ви гідні того, щоб мати підтримку.
Ви гідні того, щоб мати справжнє партнерство.
Ви гідні любові.
Ви гідні того, щоб про ваше серце піклувались.
Ви гідні того, щоб вас обожнювали.
Ви гідні того, щоб бути бажаним.
Ви гідні того, щоб дотримувались даних вам обіцянок.
Ви гідні того, щоб отримувати.
Ви гідні.
Вам не потрібно нічого заслуговувати.
Вам не потрібно нікому нічого доводити.
Вам не потрібно нічого ні в кого випрошувати.
Вам не треба ні про що благати.
Ви гідні.
Просто тому, що ви є.

 Кажуть, щастя — в простих речах. Це саме одна з них. Ми обіймаємося, коли щасливі і коли сумні, у доброму гуморі і у сподіванні на втіху. Але обійми — це не лише приємний вияв сплеску емоцій та почуттів. Сьогодні, 21 січня, у світі відзначають день обіймів. І це чудовий привід нагадати собі, чому обійматися не лише приємно, але і корисно, і чому варто робити це частіше. І якщо вам не достатньо попередньої історії, щоб обійняти когось просто зараз, то ось вам ще 10 причин для цього:

1. Обійми зменшують стрес. А ще є універсальним сигналом підтримки. Коли ми самі або люди поруч відчувають стрес, переживання, біль, саме обійми можуть стати тим, що покращить цей неприємний стан. До того ж, стресу поменшає не лише у тієї людини, яку обіймають, а і в тієї, яка обіймає. Це перемога для всіх.

2. Обійми можуть захистити від хвороб. Те, що обійми зменшують стрес, може позитивно впливати і на стан нашого здоров'я. Одне дослідження показало, що люди, які мають ширше та надійніше коло підтримки, хворіють із меншою ймовірністю, ніж інші, а коли хворіють, то мають менш серйозні симптоми.

3. Обійми можуть покращити здоров'я серця. Ще одне дослідження показало, що фізичний контакт — тримання за руки та обійми – знижують кров'яний тиск та заспокоюють серцебиття, що йде на користь серцю. Тобто від обіймів на серці легшає не лише метафорично, але і в прямому сенсі! А що добре для серця, то, звісно, добре і для нас.

4. Обійми роблять нас щасливішими. Коли ми обіймаємося, всередині нас підвищується рівень гормону окситоцину, який позбавляє нас від відчуття самотності та гніву. А ще обійми піднімають рівень гормону серотоніну, що піднімає настрій та створює відчуття щастя.

5. Обійми відганяють страхи. Не дарма діти, коли бояться чогось, шукають обіймів близької людини — дорослим теж це допомагає. Доторки — навіть якщо ви торкаєтеся чи обіймаєте не людину, а наприклад, собаку або навіть іграшку — можуть допомогти з боротьбою з тривожністю. У наш час, коли тривожність торкається все більшої кількості людей, це корисно знати.

6. Обійми дають нам відчуття, що все буде добре. Відчуття безпеки, довіри і того, що ти — не сам, — одні з найважливіших ефектів, які обійми можуть нам подарувати. Можна сказати собі чи іншим, що все буде добре. Але якщо дати знати про це ще і доторком – відчуття стане сильнішим.

7. Обійми допомагають у спілкуванні. Хоча основна частина спілкування між людьми отримує вербальну форму, дуже важливими лишаються й інші форми комунікації, а особливо дотики. Дотиком та обіймами іноді можна сказати більше, ніж словами, а в цифрову епоху, коли велика частина  спілкування відбувається віртуально, вони  стають ще більш цінними.

8. Обійми піднімають самооцінку. Коли вас  обіймають, ви знаєте, що вас цінують і 
 люблять. Між тактильними відчуттями та  відчуттям значущості існує зв'язок, який  починається ще в нашому дитинстві, коли  саме дотики були одними з найважливіших засобів спілкування з навколишнім  світом. 
9. Обійми розслаблюють м'язи. Коли ми  обіймаємося, у наших м'язах зменшується  напруга. Це навіть може заспокоїти біль. Та  загалом – хто був би проти розслаблення?

10. Обійми — це інвестиція у стосунки. Саме обійми закріплюють довіру між людьми, спонукають до емпатії та розуміння. В обіймах немає переможця і того, хто програє. В обіймах перемагають усі. Погодьтеся, сьогодні нам справді потрібні такі миті – коли ми можемо вийти з режиму постійних змагань і просто розслабитися, знаючи, що ми важливі комусь, і хтось важливий нам. 

Відомою є фраза сімейної терапевтки Вірджинії Сатір, яка сказала: "Нам потрібно обійнятися чотири рази на день, щоб вижити. Нам потрібно вісім обіймів на день, щоб підтримати себе. І нам потрібно дванадцять обіймів на день, щоб рости".

 «Ефект Рінгельмана»

У 1927 році було проведено серію дуже цікавих експериментів, результат яких зараз не часто згадують. А даремно. Результати цих дослідів залишилися у психології під назвою «ефект Рінгельмана».

Експерименти полягали у наступному:

Брали звичайнісіньких людей і пропонували їм піднімати тяжкості. Для кожного – фіксували максимальну вагу, яку він «потягнув». Після чого людей об’єднували у групи, спочатку – по двоє, потім – чотири особи, вісім.

Очікування були зрозумілі: якщо одна людина може підняти – умовно – 100 кг, то двоє мають разом підняти або 200, або ще більше. Адже міфічне уявлення, що групова робота дозволяє досягти більшого, що її результат перевищує суму окремих результатів членів групи, вже існувало. І досі існує та активно підтримується.

Але на жаль! Двоє людей піднімали лише 93% від суми їхніх індивідуальних показників. А вісім уже лише 49%.

Перевірили результати інших завдань. Наприклад – на перетягуванні канату. І знову – той самий результат. Збільшували чисельність груп – відсоток лише падав.

Причина – ясна. Коли я розраховую сам на себе, я докладаю максимум зусиль. А в групі можна й заощадити сили: ніхто ж не помітить, як в історії про мешканців села, котрі вирішили на свято налити собі бочку горілки. З кожного двору – відро. При розливі виявилося, що бочка сповнена чистої води: кожен приніс відро води, розраховуючи, що в загальній масі горілки його хитрість не буде помічена.

До чого тут пасивність? А при тому, що, коли я дію, я хоч-не-хоч свої зусилля запам’ятовую і фіксую для себе. Надалі прикладаю саме стільки чи менше. Формуючи пасивне ставлення до справи, до якої залучено разом з іншими сам

Відповідно – у разі соціальної пасивності ми можемо сказати, що ми добре розуміємо її походження і те, що вона призводить до падіння результатів до нуля. Не одразу – інерція велика річ. Але все ж.

Потрібно одразу сказати: жодні соціальні технології поки що не дозволили подолати ефект Рінгельмана.