Батькам

 5 способів допомогти дитині подолати шкільний стрес.

Перевести емоції в позитивне русло

Ресурси вашої дитини школа використала повністю: вони пішли на ось це сидіння тихо, стояння струнко, стримування емоцій і сум за вами. Дитина виходить зі школи спустошенною. Але замість того, щоб кинутися в обійми тих, за ким вона так нудьгувала і в кому відчувала потребу, дитина гарчить, що ви їй дали з собою бридкий бутерброд, однокласники неприємні, математику вона ненавидить, брат тупий, а кіт бісить. І взагалі, ви найгірша / -ий в світі мама / тато! Що трапилося?
Так виражається динаміка прихильності. Дитина дуже потребувала вас, а вас з нею не було. Звичайно, вашої провини в цьому немає, це просто пояснення того, що підсвідомо відчуває дитина, її мозок запрограмований на те, щоб в момент потреби шукати вас. Шукає вона 6-7 годин, після чого вона ображена, вона атакує. Тому що вона хоче захистити себе від того, що може повторитися. Таку поведінку іноді називають «захисною прихильністю». При цьому, «накриває» їх цієї «захисною прихильністю», коли діти виснажені школою і всім тим, що вони зобов'язані в ній робити, тому стриматися і «не гарчати» - сил уже немає. І ось, виходимо зі школи і впадаємо в істерику. Що ви можете з цим зробити, щоб зменшити або зовсім уникнути такого фіналу шкільного дня?

# 1. Дайте більше себе
Намагайтеся дати дітям більше себе вранці, до школи. Для цього заведіть свій будильник на 15 хвилин раніше і побудьте з дитиною довше. Пообіймайтеся, подурійте, поснідайте разом.

# 2. Відправте себе до школи
Звичайно, ви самі не зможете відправитися туди фізично. Але ви можете покласти записку в ланчбокс. Скажіть, що залишили для неї під партою листівку або сердечко. Покладіть дитині в рюкзак вашу з нею фотографію.

# 3. Перетворіть «бувай» в «привіт»
Замість того, щоб концентруватися на прощанні з дитиною і розписуванні всіх принад шкільного дня, переведіть її увагу на те, як ви знову побачитеся: «Будь розумницею, а коли я прийду забрати тебе, то давай підемо в кафе / на ігровий майданчик / проїдемося на велосипедах!» І тоді дитина думає не про довгий день без вас, а про те, як буде чудово разом.

# 4. використовуйте ритуали
Ми, люди, любимо постійність: тоді ми знаємо, чого очікувати і відчуваємо себе в безпеці. Нехай у вас буде ранкова рутина, в якій ви проявляєте любов і ласку, хай у вас будуть ритуали прощання, ритуали вітання і ритуали після повернення додому. Коли емоції зашкалюють, дітям потрібні ці ритуали як рятувальна шлюпка.

# 5. Створіть простір для емоцій
Якщо дитина випускає пар - прийміть це. Адже ви тепер знаєте, чому вона так реагує. Це не тому що вона погана дитина, а тому що їй потрібна розрада, підбадьорення, увага. Поки ви повертаєтеся додому, а дитя «гарчить і шипить», будьте поруч: «Довгий був день, правда? Ти жахливо втомився, так? Тобі потрібен час для того, щоб прийти в себе, скажи? Я тебе розумію, іноді все так вимотує, що хочеться кричати, ми з усім справимося з тобою. »

Застосовуйте цю техніку і побачите: дитина буде радісно бігти в ваші обійми після уроків.
kinderling.com.au

🧑‍🤝‍🧑Під час війни діти потребують особливої уваги з боку батьків. Страх, тривога та нервове напруження – ці почуття особливо впливають на дитячу психіку.

📝Наразі вкрай важливо надавати дітям підтримку та відчуття відносної безпеки, варто лише дотримуватися простих правил:

✅ говоріть з дитиною багато та постійно;

✅ мінімізуйте перегляд новин з дитиною;

✅ обіймайте, пояснюйте, відволікайте.

✅ дозволяйте дітям знімати напругу в конструктивний спосіб;

✅ дозвольте дитині брати із собою важливу річ або іграшку; 

✅ не втомлюйтеся повторювати дитині, що ви поруч, що ви її захищаєте, турбуєтеся про неї, що вона не самотня;

✅ не соромтеся говорити зі своєю дитиною про власні почуття та емоції;

✅ діти потребують тактильності тому обіймайте їх якомога частіше.

📌Які слова потрібно говорити дитині під час війни:

🔸 «Поки я з тобою – ти в безпеці».

🔸 «Я захищу тебе»!

🔸 «Я піклуюсь про тебе і про себе».

🔸«Наші військові та люди, які нас захищають дуже сильні, ми можемо на них покластися».

🔸«Коли тобі страшно, обов‘язково говори мені про це».

🔸«Коли ти будеш чути гучні звуки сирени – це означає, що нас захищають й нам потрібно заховатися, щоб було безпечніше».

🔸 «Ми з усім впораємось».

🔻Крім слів, транслюйте своїй дитині підтримку через обійми та поцілунки. Слухайте її та виражайте розуміння? коли їй страшно або коли вона панікує чи плаче.

Пам’ятайте головне правило: спокійні батьки - спокійні діти.

Методика  «РЕСУРСИ НАШОЇ РОДИНИ»  

Мета: нормалізація психологічно- го стану дитини через роботу з її батьками або дорослими, які піклуються про неї.

1. Кожен члени родини бере аркуші та пише по п’ять прикладів:

людей, які завжди підтримували їхню сім’ю; 

улюблених справ сім’ї;

 приємних спогадів сім’ї;

речей, що дають їм відчуття задоволення. 

2. Якщо є можливість, то варто озвучити та порівняти відповіді, обговорюю їх родиною, уточнити те, що необхідно прояснити. 

3. Запитати членів родини, як їм працювалось, про що вони думали, коли писали приклади. 

4. Для закріплення ефекту бажано зробити колаж з використанням ужитих паперових журналів, роздруківок або намалювати «мапу ресурсів родини».

5. Виготовлений колаж або малюнок повісити вдома та протягом наступного тижня зробити максимальну кількість дій, пов’язаних з тим, що є в колажі або на малюнку. 

6. Обговорити між членами родини, що від їхнього психологічного стану залежить стан дитини тому важливо зміцнювати їх. Це створюватиме позитивну атмосферу в родині заради дорослих і дітей.

матеріали сайту #психологічнапідтримка

Навіщо створювати сімейні традиції та дотримуватися їх?

В складні та важкі часи дотримання сімейних традицій може стати гарною підтримкою не тільки для дітей, але і для дорослих також. Тому що:

✔️Сімейні традиції об'єднують різні покоління родини, роблять сім'ю більш згуртованою та міцною.

✔️Допомагають відчути зв'язок з предками та родом. Краще дізнатися про історію своєї сім'ї.

✔️Створюють почуття радості, свята, особливої події, вирізняючись із важких та одноманітних днів.

✔️Роблять родинний побут та рутини більш різноманітними та цікавими.

✔️Створюють приємні та теплі спогади, до яких можна буде звертатися ще багато разів у майбутньому.

✔️Дарують відчуття стабільності, певну опору у світі, який так швидко змінюється. Знижують тривожність.

✔️Допомагають відчути себе значимим та цінним кожному члену сім'ї.

✔️Якщо ваша дитина ще дуже маленька або має ООП, їй також важливо та корисно брати участь у сімейних традиціях.

ЗАХИСТІТЬ  ДИТИНУ  ВІД  БУЛІНГУ!

Булінг –  нове поняття в нашому житті, але явище, яке воно означає, на жаль, у нас, добре і давно відоме. Що ж це за явище таке, де дитина стає «білою вороною» та «цапом – відбувайлом», або, як говорять сьогодні – жертвою булінгу?  Булінг (від англ. bully – хуліган, задирака, насильник) визначається як утиск, дискримінація, цькування. Вчені визначають шкільний булінг як тривалий процес свідомо жорстокого ставлення з боку однієї дитини або групи дітей до іншої дитини або групи інших дітей. Булінг проявляється в багатьох формах: є психологічна, фізична, економічна форми булінгу, а також кіберзалякування. Хоча навчальні заклади багато роблять для того, щоб запобігати знущанню та своєчасно справлятись із ним, батьки заздалегідь краще інших можуть навчити дітей запобігати проявам такої поведінки й зупиняти їх.

Пропонуємо поради, як треба справлятись із найбільш поширеними видами булінгу.

Фізичний  булінг

До фізичного боулінгу відносяться штовхання, підніжки, зачіпання, бійки, стусани, ляпаси, мацання або примушування до торкання інтимних частин тіла інших, побиття або нанесення тілесних ушкоджень тощо.

Приклад:  дитині привселюдно дають стусани на дитячому майданчику.

Характерні ознаки: коли це відбувається, багато дітей не розповідають своїм батькам про інцидент, тому необхідно стежити за можливими попереджувальними сигналами й непрямими ознаками, такими як незрозумілі порізи, подряпини, удари, синці, відсутній або порваний одяг, часті скарги на головний біль і біль у животі.

​          Що необхідно робити: якщо ви підозрюєте, що вашу дитину піддають фізичному насильству, почніть випадкову розмову – спитайте, як справи у школі, що відбувалось під час обіду чи на перерві, по дорозі додому. На основі відповідей з’ясуйте в дитини, чи вів хто-небудь себе образливо у ставленні до неї. Намагайтеся стримувати емоції. Підкресліть важливість відкритого, постійного зв’язку дитини з вами, вчителями або практичним психологом. Документуйте дати й час інцидентів, пов’язаних зі знущаннями, відповідну реакцію залучених осіб та їх дії. Не звертайтесь до батьків розбишак, щоб розв’язати проблему самостійно. Якщо фізичне насильство над вашою дитиною продовжується й вам потрібна додаткова допомога за межами школи, зверніться до місцевих правоохоронних органів. Існують закони про боротьбу із залякуванням і домаганнями, які передбачають оперативні коригувальні дії.

Психологічний булінг

Це принизливі погляди, прізвиська, жарти, жести, образливі рухи тіла, міміки, поширення образливих чуток, бойкотування, ігнорування, погрози, підглядування, переслідування, залякування, плювання на інших, шантаж тощо.

Приклад: одна дитина каже іншій: «Ти дуже, дуже гладкий, просто як твоя мама».

Характерні ознаки: діти, які зазнали проявів психологічного булінгу, часто замикаються в собі, стають вередливими або мають проблеми з апетитом. Вони можуть розповісти вам про образливі слова, які хтось висловив на їхню адресу, і спитати, чи це правда.

​          Що необхідно робити: по-перше, вчіть своїх дітей поваги. За допомогою власної моделі поведінки зміцнюйте їхню думку про те, що кожний заслуговує доброго ставлення, Розвивайте самоповагу дітей і вчіть їх цінувати свої сильні сторони. Найкращий захист, який можуть запропонувати батьки, – це зміцнення почуття власної гідності й незалежності своєї дитини та її готовності вжити заходи в разі потреби. Обговорюйте і практикуйте безпечні, конструктивні способи реагування вашої дитини на слова й дії розбишаки. Разом придумуйте основні фрази, які дитина може сказати своєму кривднику переконливим, але не ворожим тоном, наприклад: «Твої слова неприємні», «Дай мені спокій» або «Відчепись».

Кібербулінг

До кібербулінгу відносяться пересилка неоднозначних фото, обзивання по телефону, знімання на відео бійок чи інших принижень, знімання в переодягальнях і викладання відео в мережах Інтернет чи поширення серед дітей, цькування чи переслідування через соціальні мережі тощо.

Приклад: хтось розміщує в соціальних мережах такий текст: «Петро повний невдаха. Чому хтось узагалі з ним спілкується?! Він же гей».

Характерні ознаки: стежте за тим, чи проводить ваша дитина більше часу в Інтернеті, спілкуючись у соціальних мережах, чи буває при цьому сумною та тривожною. Навіть якщо вона читає неприємні повідомлення на своєму комп’ютері, у телефоні або планшеті, це може бути її єдиним способом соціалізації. Також звертайте увагу, чи є в дитини проблеми зі сном, просить вона залишитись удома й не ходити до школи чи відмовляється від улюблених занять.

​            Що необхідно робити: повідомлення образливого характеру можуть поширюватись анонімно і швидко, що призводить до цілодобового кіберзалякування, тому спочатку встановіть домашні правила користування Інтернетом. Домовтеся з дитиною про тимчасові обмеження, що відповідають її віку. Будьте обізнаними щодо популярних і потенційно образливих сайтів, додатків і цифрових пристроїв, перш ніж ваша дитина почне використовувати їх. Дайте дитині знати, що ви маєте намір відстежувати її діяльність в Інтернеті. Скажіть їй про те, що коли вона піддається кіберзалякуванню, то не повинна втягуватись, реагувати або провокувати кривдника. Замість цього їй необхідно повідомити про все вам, щоб ви змогли роздрукувати провокаційні повідомлення, включаючи дати й час їх отримання. Повідомте про це у закладі й Інтернет-провайдера. Якщо кіберзалякування загострюється й містить погрози та повідомлення явного сексуального характеру, зв’яжіться з місцевими правоохоронними органами.
          Якщо дитина повідомляє вам, що вона або ще хтось піддається знущанням, булінгу, підтримайте її, похваліть за те, що вона набралася сміливості й розповіла вам про це, зберіть інформацію (при цьому не варто сердитись і звинувачувати саму дитину). Підкресліть різницю між доносом з метою просто завдати комусь неприємностей та відвертою розмовою з дорослою людиною, яка може допомогти. Завжди вживайте заходи проти знущань, булінгу, особливо якщо насильство набуває важкі форми або постійний характер,  щоб контролювати ситуацію доти, доки вона не припиниться.

              Важливо, щоб ці профілактичні дії  або дії допомоги у випадку булінгу батьки робили спокійно і впевнено, даючи дітям позитивний емоційний ресурс захищеності і підтримки. Варто поставити до відома педагогів, поінформувати про наявність проблеми, адже це дозволить їм більш уважно і цілеспрямовано відстежувати ситуації традиційного булінгу, поєднання якого із кібербулінгом є особливо небезпечним.

Необхідно пам’ятати, що важливим аспектом для дитини, яка страждає від цькування у закладі, є любов, підтримка, здорові відносини у сім’ї, а також  активне соціальне життя поза навчальним закладом – участь у гуртках, секціях та  наявність друзів із схожими інтересами.

                                   Безвихідних ситуацій не буває.

Ніхто з батьків не бажає поганого своїй дитині, щонайменше, свідомо. Всі ми мріємо, щоб наші діти виросли не просто здоровими і фізично міцними людьми, але й розумними, самостійними, щасливими та відповідальними.   

Підлітковий вік - час активного пошуку. Дитина намагається зрозуміти, що вона означає в цьому світі, хто вона така і як її сприймають оточуючі.
Намагаючись зрозуміти себе, підліток ставить під сумнів авторитет своїх батьків. У своїй сім'ї йому дуже важливо довести, що він - самостійна особистість, а значить, має право на власну думку з будь-яких питань. І часто його думка не збігається з думкою батьків. Це протиріччя і стає джерелом постійних конфліктів.

Напевно багато батьків рано чи пізно думають, що їхні діти-підлітки нестерпні, думають лише про себе, постійно стають "в позу", сперечаються, щось хочуть довести,  проявляють агресію.  

Насправді підліткам дуже складно. Вони фактично по-новому вчаться адаптуватися в цьому світі, пізнають самі себе з іншого боку, в підлітковий період у дітей складається уявлення про фізичну красу, яке нерідко переходить в комплекс «гидкого каченяти».   

На це можуть накладатися конфлікти або гнітюча психіку обстановка оточення.  І як наслідок, віддалення від рідних,  агресія, аутоагресія, які є способом  захисту, в першу чергу, від світу, який здається їм ворожим і нерозуміючим.

Психологи виділяють безліч причин, які  здатні підштовхнути підлітка до суїциду. Серед них сварка з однолітками, розставання з коханою людиною, смерть родича, постійні стресові ситуації, переживання образи, самотності, відчуженості, неможливість бути зрозумілим, почуття провини, сорому, образи, незадоволеність собою, страх перед ганьбою, приниженням, глузуванням, перед покаранням, бажання привернути до себе увагу, викликати жаль, співчуття. Проте варто підкреслити, що в більшості випадків все перераховане не є першопричиною суїцидальної поведінки молодих людей, а лише додатковим фактором. Суїцид - це завжди акт протесту, крик по допомогу.

Діти-самогубці часто і не збираються вмирати, вони не можуть повірити, що смерть - це кінець усьому. У дитячому сприйнятті  самогубство повинно відбуватися таким чином: «Я ковтаю таблетки, мене починають ховати, всі плачуть, усвідомлюють, як були несправедливі і який скарб вони втратили. І в цей момент з гробу встаю я - живий і красивий. І життя триває».

Дорослим часто важко зрозуміти, чому дитина, яка хоче жити, намагається вбити себе. Насправді, діти до останнього моменту вірять, що їх врятують, просто допомога не завжди приходить вчасно. 

          У кожному разі, батьки повинні пильно стежити за дітьми, особливо якщо закралася хоч тінь сумніву, що дитина замислила самогубство. Адже, як правило, батьківська інтуїція не підводить.

 

Що має насторожити в поведінці дитини:

·      Якщо дитина часто розмовляє про смерть і самогубство.

·      Якщо прагне усамітнитися під будь-яким приводом.

·      Фрази «Завтра мене вже не буде», «Без мене нічого не зміниться», «Ти віриш в переселення душ?».

·      Непрямі загрози теж повинні насторожити: «набридло жити» , «ситий цим по горло», «більше ви мене не побачите», «пожив - і вистачить», «ненавиджу себе», «якщо ми більше не побачимося, дякую за все».

·      Якщо дитина приводить справи в порядок - віддає чужі речі, мириться з ворогами, прибирає в кімнаті, роздаровує улюблені речі.

·      Дитина перестає стежити за собою, відстає в школі або перестає туди ходити.

·      Слова «Який же я дурний, незграбний, нікому непотрібний».

·      Прямі погрози типу «краще повіситися, ніж з вами жити» теж повинні насторожити дорослого.

                                          

                                             Як  запобігти трагедії  в такий момент?

 

 

 

·      Бути гранично обережними у своїх словах і діях, не ображати дитину, не принижувати і не карати.

·      Довіряти їй і сприймати, як самостійну особистість зі своїми думками і бажаннями.

·      Ставитися серйозно до її погроз покінчити життя самогубством.

·      Якщо виникло відчуття, що не під силу допомогти дитині, звернутися до психолога.

·      Не пускати ситуацію на самоплив.

·      Показати своїй дитині,

що вона Вам небайдужа,

нехай вона відчує себе любимою.

·      Переконати дитину, що безвихідних

ситуацій не буває, що всі біди - тимчасові !

І Ви завжди будете поруч,  щоб допомогти  їй.  

ЩО ТАКЕ ТЕМПЕРАМЕНТ? 

У чому різниця між темпераментом та характером?

👉ТЕМПЕРАМЕНТ - незмінна вроджена особливість людей, яка відповідає за прояв емоцій та енергії. Темперамент часто плутають з характером, але це суттєво різні поняття:

🔹Характер формується оточенням та обставинами, натомість темперамент – даність від народження. 

🔹Темперамент проявляється відразу. Про те, який характер має малюк, можна дізнатися через пару років.

 🔹Темперамент впливає на розвиток деяких рис характеру (наприклад, товариськість). Але завдяки характеру можна навчитися стримувати деякі несприятливі прояви темпераменту.

 🔹Характер протягом життя може змінюватися, темперамент – ні. 

 ✴️ТИПИ ТЕМПЕРАМЕНТУ У ДІТЕЙ✴️

✅САНГВІНІК. Діти цього типу темпераменту чіплятимуться з розмовами до всіх і з будь-якого приводу. Сангвінікам завжди не сидиться на місці. Ігри в них найчастіше активні і змінюються так само швидко, як і настрій маленьких непосид. 

✅ХОЛЕРИК. Дітям-холерикам не підвладні власні емоції, які вириваються з них назовні та завжди помітні оточуючим. Холерики так само активні та товариські, як і сангвініки, проте люблять керувати та спрямовувати усіх довкола.

✅ФЛЕГАТИК. Спокійні та врівноважені флегматики ніколи не поспішають, вони дуже повільні. Доволі рішучі, якщо чимось захоплені, намагатимуться дізнатися про це все. Їм можна довірити клопітку роботу – зроблять у кращому вигляді, адже завжди виконують доручення. Перш ніж потоваришувати з кимось, довго придивляються до оточення. 

✅МЕЛАНХОЛІК. Уразливі та чутливі діти, часто задумливі і перебувають у сумному настрої. Вони нерішучі і безініціативні, нові знайомства даються їм важко. До нового колективу звикають довго.

⁉️Чому деякі діти швидко освоюються в незнайомому середовищі знаходять собі розваги, а інші не відходять від батьків ні на крок? 

☝️Темперамент керує типом мислення та виходом емоцій дитини. Тому сангвініки та холерики швидко освотюються на новому місці, а флегматики та меланхоліки довго адаптуватимуться до нього. 

🌿Батькам варто визначити темперамент дитини, щоб зрозуміти та прийняти її. У дитинстві можливо скоригувати прояви темпераменту та навчити дитину взаємодіяти із зовнішнім світом у рамках її вроджених особливостей. Батьки, дізнавшись на які важелі потрібно натиснути, зможуть зацікавити дитину, розвинути її таланти, розрахувати фізичні та розумові навантаження. 

Темперамент ніколи не зустрічається у чистому вигляді, проте, придивившись до дитини, ви зможете визначити провідний тип. Дотримуйтесь виховання дитини на кшталт темпераменту, згладжуючи

гострі кути і відточуючи позитивні сторони. А найголовніше - любіть свою дитину, і тоді з неї виросте гармонійна і любляча людина💙💛